Т. Р. С. Аллан. Конституційна справедливість...

Пошуки відповіді на питання про моральну нейтральність права або притаманну йому внутрішню моральність можна вважати перехрестям розмислів теоретиків та філософів права, і серед західних правових теорій XIX–XX століть важко знайти таку, котра його оминула. Оксфордський професор права Алан підтримує тезу американського теоретика юриспруденції Лона Фулера про верховенство права як «внутрішню моральність» права, тобто про формальну справедливість закону, котру з готовністю приймають і громадяни, і влада. За таких умов увиразнюється центральна роль свідомості в ідентифікації правомірності, а наріжними елементами внутрішньої моральности постають і свобода слова, і принцип природної справедливости.

Американському дослідникові верховенство права бачиться специфічною його досконалістю. Розрізнення внутрішньої та зовнішньої моральности права дозволяє виходити на питання про те, що концепт «правової моральности» відображає імпліцитний ідеал згоди, а тому право постає як заклик до раціональної згоди раціональних аґентів, тобто взаємна згода керованих та керівників. Звісно, прикладовий матеріял, який використовує автор, потребує значного обсягу знань та ерудиції, його теоретичні виклади навіть за умов бажання подискутувати з ним дозволяють по-іншому подивитися на очевидність права та моралі. Дослідник ніби відкриває внутрішній бік механізмів регуляції поведінки, поширених у суспільстві.

Тлумачення права як співпраці керівників і керованих проектує розмисел у площину зокрема й політологічної проблематики. Алан захищає уявлення про правове зобов’язання як моральний обов’язок, де аксіомами стає те, що будь-яка ініціятива влади має передусім отримати згоду громадян на підставі спільного розуміння суспільного блага. Врядування тут залежить від морального діялогу між громадянами та державою, а тому не досить того, що закон сформульовано на основі уявлень про суспільне благо, бо його застосування має базуватися на процесуальній чесності. Право містить в собі моральні спонуки, тому обґрунтованість кожного вироку досягається часто саме чесністю процедури.

Особливої уваги вартий аналіз місця свободи слова в контексті таких міркувань, бо в Алановому тлумаченні вона пов'язана серед іншого і з розрізненням між переконуванням та провокуванням, бо в першому ми закликаємо діяти відповідно до добрих намірів, а в другому – спонукаємо до дій іншими засобами. Проте очевидним для американського професора стає те, що ідеал рівності та безсторонності передбачає існування суспільного розуму. Позов до суду кожного громадянина є водночас і апеляцією до вимог справедливости. Суспільний розум у широкому значенні можна трактувати як апеляцію до взаємоконкурентних моральних поглядів, а його одиничним випадком якраз і буде судовий розгляд. Ось тут і постає цікавий теоретичний підтекст: він дозволяє помітити внутрішній бік правового реґулювання, котрий уможливлює і симуляцію внутрішньої моральности, і викривлення моральности зовнішньої, і поширення політичного фаворитизму там, де суспільний розум недостатньо розвинений.