-
Як правильно ненавидіти песиголовців
Рецензія на книгу: Арєнєв Володимир. Дитя песиголовців **
«Підліткове фентезі року». Саме таку відзнаку отримала ця книжка під час оголошення переможців нашого Топу дитячих, підліткових і родинних видань-2018. Однак у БараБуки, зізнаємося, була спокуса ввести спецвідзнаку «Найзаплутаніша бібліографія року» спеціально для фантастичного циклу Володимира Арєнєва «Сезон Кіноварі».
Адже цей цикл планувався як дилогія, однак у процесі написання перетворився на трилогію: «Порох із драконових кісток», «Дитя песиголовців» та «Драконові Сироти». Перші дві частини уже вийшли друком, третя – наразі в роботі. (Поки що все просто, але зачекайте, зараз почнеться!). «Порох із драконових кісток», перша книга циклу, вийшла друком у 2015 році у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» й отримала чимало відзнак, зокрема потрапила у фінал «Рейтингу критика» та «ЛітАкценту» і, звісно ж, у довгий список найкращих дитячих, підліткових та родинних видань 2015 року від БараБуки. У тому ж році (майже водночас) вийшло колекційне видання «Пороху». Від звичайного воно відрізнялося зокрема суперобкладинкою, кількома додатковими оповіданнями та ще однією повносторінковою ілюстрацією (тут окремо треба наголосити на величезній роботі ілюстратора Олександра Продана, який створив дуже стильний візуальний світ циклу, балансуючи на межі реалістичних та вражаючих фантастично-сновидних образів).
Потім майже три роки не чути було ніяких новин про «Сезон». Аж у 2018 стався цілий вибух новин. Друга частина серії, «Дитя песиголовців», вийшла вже у трьох варіантах: із твердою, м’якою обкладинкою та колекційне видання. Плюс, з’явилося перевидання першої частини у м’якій обкладинці. А тепер найбільш моторошна річ цієї історії – перераховані вище видання з’явилися в різних видавництвах. Тож коротке резюме цієї незвичної пригоди таке: друком вийшли дві перші частини трилогії, обидві у трьох варіантах. Якщо вам тверду обкладинку або колекційне видання – це Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», якщо м’яку обкладинку – харківське видавницво «АССА». Додамо, що всі видання ілюстрував той-таки Олександр Продан.
А під усіма цими обкладинками, по-перше, живі жіночі образи. Сподіваємося, ви уже десь чули про головну героїню Марту, дівчинку із сильним характером та відьомськими суперздібностями (за які її, власне, і звуть Відьмою). Оповідь зосереджена на її думках, переживаннях та судженнях. Крізь них перед читачем і розгортається історія провінційного життя підлітків у Нижньому Ортинську, в яке закрадаються все більш і більш моторошні речі. І жах цей двох типів. По-перше, фентезійний жах. Адже змальований світ – це ніби пізній Радянський Союз, який був свого часу збудований на місці фантастичної країни із драконами та магією. Ця малозрозуміла тепер, а тому – малоконтрольована магія, що проступає у світ із понурими багатоповерхівками та розбитими дорогами. Наприклад, буквально із землі. Наприклад, у формі драконових кісток, порох із яких у цьому сірому світі має безліч застосувань, зокрема і як чудотворні ліки, і як важкі наркотики. Інший жах – це той, що його багато читачів упізнають із гіркотою: жах гібридної війни, дегуманізація ворога, мова ненависті, масова агресія та жорстокість звичайних людей. Власне песиголовці (а точніше – «песиголовці») – це громадяни сусідньої держави, на яку напала держава-батьківщина Марти.
Однак, говорячи про чудові жіночі образи, варто звернути також увагу на мачуху Марти, Елізу. Ось він, нарешті, позитивний образ мачухи в нашій сучасній підлітковій літературі! Можливо, третій том сплутає всі карти, однак у другому Марта зближується з мачухою, а також робить спроби зрозуміти, що сталося з батьком на війні. Тому важлива частина книжки – спогади і сни батька, а також інших ветеранів цієї війни. Вони не дають чіткого уявлення про те, як відбувається військове протистояння, однак багато промовляють на рівні символів та відчуттів. Образ глечика, який присутній на обкладинці видання «Дитяти песиголовців» у виконанні Видавничого дому «Києво-Могилянська академія» – дуже важливий символ-ключ для цієї лінії сюжету.
Однак усім, хто хоче вповні насолодитися читанням другої частини, наполегливо радимо спершу прочитати (або й перечитати) першу. Адже «Сезон Кіноварі» – це однозначно не той фантастичний цикл, знайомство з яким можна розпочати з будь-якої книжки. Справа в тому, що в описуваному Арєнєвим суспільстві героям для власної безпеки потрібно дуже фільтрувати свої слова, навіть промовлені в невеличких компаніях або по телефону. Тому діалоги тут часто сповнені натяків і недомовленостей. До того ж дивні містичні речі, які відбуваються в Нижньому Ортинську, часом настільки лякають героїв, що ті бояться навіть подумки довести власні міркування до логічного завершення, залишаючи це нам, читачам. І це, звісно, робить читацьку пригоду із «Дитям песилоговців» іще цікавішою, але, повторюся, для розшифрування всіх цих рясних недомовленостей варто знати історію із самого початку.
Галина Ткачук Барабука
01.07.2019