Рецензія на рукопис монографії Сергія Омельчука «Сучасна українська лінгводидактика: норми в термінології і мовна практика фахівців»

Термінологічна система сучасної лінгводидактики невпинно розвивається, що спричинено насамперед розширенням теоретичних і практичних напрямів наукових досліджень з теорії й методики навчання української мови. Саме тому цілком закономірним є звернення С. Омельчука до проблеми формування лінгводидактичного терміноапарату в монографії «Сучасна українська лінгводидактика: термінологія, літературна норма і мовна практика фахівців». Це одна з актуальних проблем у контексті становлення галузевих терміносистем сучасної української мови. Цінність рецензованої праці полягає насамперед у тому, що в ній визначено тенденції в розвитку української лінгводидактики початку ХХІ сторіччя, проаналізовано лінгводидактичну термінологію в лексико-семантичному, граматичному та стилістичному аспектах. Незаперечне теоретичне й прикладне значення мають узагальнення мовних традицій та дотримань літературних норм у сучасній фаховій термінології. Автор систематизував і докладно описав типові порушення в наукових текстах лінгводидактичного спрямування, запропонував нормативні відповідники, а також схарактеризував мовне оформлення сертифікаційних робіт з української мови у форматі ЗНО.

Рецензована робота має чітку вмотивовану структуру: передмову, п’ять розділів, післямову, літературу.

Важливо, що в монографії враховано здобутки української мовознавчої науки, викладені у працях Б. Антоненка-Давидовича, С. Вакуленка, В. Винницького, А. Загнітка, Є. Карпіловської, Н. Клименко, О. Лаврінець, Л. Мацько, В. Німчука, В. Олексенка, В. Пілецького, О. Пономарева, М. Степаненка, І. Фаріон та ін. Виняткового значення надано новітнім ідеям дослідників академічної лінгвоукраїністики, зокрема І. Вихованця, К. Городенської, Л. Колібаби, Т. Коць, П. Селігея та ін. Підґрунтям для вироблення рекомендацій щодо внормування лінгводидактичної термінології послугували також розвідки мовознавців першої половини ХХ ст.: О. Курило, М. Наконечного, І. Огієнка, О. Синявського, Ю. Шевельова та ін.

Актуальною вважаємо проблематику другого розділу монографії, що охопила широкий спектр питань сучасної лінгводидактичної термінології. Тут узагальнено зміни, що відбулися за останні двоє десятиріч в академічній мовознавчій науці, та сучасні здобутки вітчизняної прикладної лінгвістики.

Заслуговує на увагу третій розділ праці, у якому автор порушив питання мовної традиції та літературної норми в лінгводидактичній термінології першої половини ХХІ ст., зокрема дослідив нормативне використання в науковому лінгводидактичному дискурсі віддієслівних іменників на -ння, уживання збірних числівників та заміну прийменника через у складі термінних словосполучень на зразок написання через дефіс, схарактеризував поняттєву співвіднесеність термінних словосполучень робота з текстом і робота над текстом.

Матеріали монографії будуть корисними для укладання лексикографічних праць із сучасної лінгводидактики, у створенні шкільних і вишівських підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, у написанні дисертаційних робіт, а також у практичній діяльності лінгводидактів і вчителів-словесників.

Монографію С. Омельчука «Сучасна українська лінгводидактика: норми в термінології і мовна практика фахівців» адресовано фахівцям у галузі лінгводидактики, аспірантам, магістрантам, студентам-філологам, а також учителям української мови й літератури. З огляду на актуальність досліджених проблем та їхнє практичне значення ця монографія заслуговує рекомендації до друку.

Доктор філологічних наук, професор,

завідувач відділу граматики

та наукової термінології

Інституту української мови НАН України                               К. Г. Городенська

_