Література. Теорія. Методологія

Шляхи літературознавства і теорії літератури схожі на мандрівку Одисея. Тільки на відміну від улісівських трансферів, тут простір схожий радше не на ландшафти, а на приміщення з багатьма кімнатами, сполученими одна з одною безліччю дверей. Особливо коли йдеться про методологію дослідження літературних текстів. Хто приступив до пізнання нескінченної множини літератури, муситиме переходити від однієї кімнати до іншої і перебирати різні методи, комбінувати їх, обживати і кінець-кінцем дійти висновку про неможливість відгадати правильну відповідь.

Саме орієнтація на плюральність методології і пронизує перекладний збірник польських дослідників, у якому представлено не лише цікаву пригоду літературознавства у «помешканнях» філософії, психоаналізу, лінґвістики і навіть риторики (розділи Данути Уліцької, Яна Потканського, Зоф’ї Росінської, Якуба Ліханського), а й спроби осягнути, а чим усе-таки є література в контексті таких понять, як ідентифікація чи людська культура. Автори вирушають у мандри з думкою про те, що література є присутнісною характеристикою людини, і далі проходять крізь різноманітний дизайн цих уявних «помешкань» від феноменологічної філософії літератури (Данута Уліцька) до структуралізму (Зоф’я Мітосек), від соціології літератури (Богдан Овчарек) до коґнітивізму (Ярослав Плуценнік), від деконструкції (Міхал Мруґальський) до етичної критики (Данута Уліцька).

Незважаючи на те, що видання має достатньо виважену і логічну структуру, його цілісність фіксуєш не одразу. Хоча це і не видається ґанджем. Справа навіть не в тім, що стилістика окремих частин книжки різноманітна – від звичної наукової ретроспекції під час викладу позицій приміром Міхаіла Бахтіна, Джона Остина чи Романа Інґардена (розділи Евґеніуша Чаплєєвіча, Еви Шари-Мативецької, Данути Уліцької), оглядових статтей про російський формалізм (Пшемислав Пєштак) або схожого на довідник розділу про риторику (Якуб Ліханський), до есеїстичних пасажів у частинах, присвячених дискусійним методам кінця ХХ – початку ХХІ століття. Достатньо переконливим є бібліографічне підґрунтя більшости статтей, що робить книжку цікавою і під кутом зору розширення перспектив дальших власних пошуків читача. В цьому плані особливо і приємно неоднорідними є тексти Данути Уліцької, Богдана Овчарека, Мартуша Бартосяка, Зоф’ї Росінської.

Як в анотації, так і в передмові до видання (Сергій Яковенко) не раз ідеться про те, що воно зорієнтоване на широке коло гуманітарів, а не лише на філологічно визначених фахівців. Однак хотілося б додати – загальне спрямування і той огром матеріялу, котрий постає у ньому, фіксує два моменти: з одного боку гуманітаристика постає як простір із високим ступенем складности (і це радує), а з іншого – вона сама перетворюється на нескінченну множину, подібну до тої, якою є і сама література. За таких обставин і теорія літератури, і літературознавство не просто фіксують дещо поза межами літератури, а й приводять до усвідомлення того, що розгадок багато, однак єдиної відгадки не існує.