Погляд із висот

Ця книга об’ємом майже 400 сторінок належить перу 23 авторів і має високе наукове достоїнство. В ній зібрано обширний, різноманітний і багатовекторний матеріал, що розкриває одну з найцікавіших і ще недостатньо висвітлених сторінок нашої історії: розвиток філософської думки в Київській Русі у період середньовіччя (VІІ-ХІV ст.) 

Слово філософія грецького походження і означає «любов до мудрості». Наші далекі предки, києворусичі, вживали свій, аналогічний грецькому, термін «любомудріє». Саме це визначення вжито у заголовку збірника.

Розвиток філософської думки – це важливе явище суспільного життя, це тривалий історичний процес, який потребує вивчення його змісту в динаміці. Адже мудрість у людському суспільстві з’являється поступово, в міру накопичення знань, – природничих, математичних, естетичних та ін. Не випадково автори статей дотримуються хронологічної послідовності. Розкриття теми вони починають із найдавніших часів, коли започатковувалося вивчення людиною оточуючого світу, а основною формою суспільної свідомості наших пращурів було язичництво.

Використавши маловідомі джерела – «Велесову книгу», календарі VІІ-ІХ ст. та інші, автори знайомлять читача з поширенням у слов’янському середовищі природничих і астрономічних знань, із багатством народних свят, пов’язаних із циклами природи і господарською діяльністю людей, з родинно-побутовими святами тощо (4, с. 35-38). На основі викладеного робиться ключовий для подальшого розуміння матеріалу висновок: язичництво сформувало у слов’ян космічне сприйняття світу, але космічне любомудріє не було ще філософією в європейському розумінні. Чому?

Відповідаючи на поставлене питання, дослідники вставляють давньоруське любомудріє в широкірамки європейської цивілізації. Вони показують його взаємозв’язок з іудейською, грецькою (античною), візантійською філософією, які на той час відбивали рівень світової філософської думки і відстоювали позиції софійної мудрості (4, с. 100, 110, 112). У цьому зв’язку поняття «софійна мудрість» стало предметом підвищеної уваги. Розкриваючи його, науковці наголошують, що софійна мудрість, на відміну від наукових знань, накопичених у різних галузях, дає змогу людям одержати універсальні знання про всесвіт і закони життя на землі, побачити світобудову як єдине ціле. Софійна мудрість – це людський розум, це знання, що приводять людину до розуміння вищої сутності всього сущого – до Бога.

Далі наголошується, що поняття софійної мудрості в Київську Русь прийшло з Візантії (Х ст.). Це була найбільш освічена у ті часи держава, що зуміла поєднати античне еллінське любомудріє (софійну мудрість Заходу з центром в Афінах) та іудейську софійну мудрість Східного Середземномор’я з центром в Єрусалимі (4, с. 87).

У біблійній книзі Нового Завіту передбачалося пришестя на землю сина Бога. Бог мислився яквтілення найвищих людських чеснот: любові, істини, добра, справедливості й був ідеалом, до якого повинна була шляхом самовдосконалення прагнути кожна людина. Прийняття нашими предками віри в Бога Ісуса Христа стало таким чином переворотом, що обновив і оживотворив Київську Русь. «Вітер лише роздуває полум’я, а Бог – запалює душу», – так фігурально назвав цей час один із середньовічних учених-богословів. 

Тому цілком природно, що основна частина вищеназваної книги присвячена саме процесу християнізації східних слов’ян. Багатогранність охоплених подій і явищ, що їх висвітлюють автори, вражаюча. Це справжня енциклопедія тогочасного народного життя.

Досить повно аналізується, передусім, тогочасна література, що була основним джерелом знань про християнство. Належним чином використані перекладні твори болгарських, грецьких, візантійських авторів, у яких розповідалося про походження світу, людини, її ролі й сенсу життя. Наводиться, зокрема, приклад «Шестиднєва» Іоанна, екзарха Болгарського, який був популярний протягом довгого часу (з ІХ по ХVІІ ст.). Характеризується також філософські твори вітчизняних державних і церковних діячів, філософів: «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона (ХІ ст.), проповіді митрополита Кирила Туровського (ХІІ ст.), першого києворуського філософа-інтелектуала Климента Смолятича, філософа Данила Заточеника, який зумів здобути знання шляхом самоосвіти, та ін.

Ще одна новація – зміна культурного ландшафту: будівництво величних церков Софії-Премудрості в ХІ ст. в Києві, Новгороді та Полоцьку. Виникнення монастирів – головних проповідників православного духовного і культурного життя в ті часи. Зокрема, подається історіяКиєво-Печерської лаври та ін.

Показані також зміни у способі життя народних мас, небувалий розвиток подорожування, ходіння на прощу до святих місць – у Київ, Єрусалим, поява людей аскетів, які присвячували себе служінню Богу. Не обійдена увагою й роль жінок в утвердженні норм християнської моралі, православна християнська символіка, християнський монументалізм в архітектурі, живопису. Привертає увагу порівняльна характеристика ставлення до війни у працях мислителів латинського Заходу, Візантійського Сходу і давньоруських Книжників та багато іншого. 

Композиційну завершеність колективній монографії надає матеріал про цивілізаційну природу України та глобальні протиріччя сучасного світу (4, с. 357-372). Знайомлячись із ним, читач усвідомлює, що прийняття християнства Київською Руссю – це не просто віддалена в історичному часі подія, а те, що відбувається з нами сьогодні. Сучасна світова глобалізація загрожує багатьом народам, у тому числі й українському, втратою своєї ідентичності, своїх звичаїв і культури. Щоб врятувати самобутність України, наша молода незалежна держава створює можливості для глибокого вивчення коренів своєї національної культури, а також цивілізаційної, сформованої на основі православних цінностей, що прийшли у Київську Русь із Візантії. Повернення українського народу, в тому числі молоді, до християнських традицій – одна з головних ознак сучасного життя.  

І декілька підсумовуючих думок. 

— Найперше, про філософію. Це особлива наука, яка вчить людину найголовнішому: правильномислити. Правильне, культурне мислення передбачає вивчення всієї попередньої духовної культури людства й трансформацію цього суспільного надбання в своє особисте інтелектуальне багатство. Філософія виникла з потреби людини зрозуміти будову світу. За вдалим порівнянням американського ученого Айзека Азимова, філософія – це ніби погляд на весь світ із висоти. Окремі науки вивчають світ по частинах, а філософія, часто випереджаючи їх, створює теорії, які пізніше підтверджуються ученими (1, с.9, 10).

Знайомство сучасної молоді з основами філософії – це надійний шлях для самоутвердження вбудь-якому колективі. 

— Далі про релігію.  

Видатний німецький філософ-ідеаліст Г. Гегель (1770-1831) вважав релігію найвищим виявом людського духу (3, с. 97). Збірник «Давньоруське любомудріє» переконує у правдивості таких думок. Історичний досвід України у складі СРСР показав, що релігію можна заборонити, але неможливо знищити. Прийняття християнства Київською Руссю в Х ст. ввело її в поле світової цивілізації. Релігія – це феномен, вічний супутник людської спільноти. Актуальність обраної авторами теми дослідження не має обмеження у часі.  Сучасний дослідник світових релігій американський учений А. Безант діходить висновку, що великий союз релігійних Учителів світу зуміє здійснити споконвічну мрію людства, і Дух Любові, з якого починалася кожна релігія, буде осявати зрілий вік Людства (2, с. 92).

— Читач і книга.

Запропонована читачеві книга написана науковцями. Вона насичена спеціальною філософською термінологією й вимагає підготовленого читача, а часто й звертання до словників. «Давньоруське любомудріє» і юнакові, і старому стільки дає, скільки хто може взяти (за Гомером). 

– На сам кінець. 

Більшість авторів збірника «Давньоруське любомудріє. Тексти і контексти» – це учні знаного вченого, історика філософії, професора, доктора філософських наук В.С. Горського. Своєю багаторічною працею він зумів об’єднати однодумців і створити школу дослідників філософськихідей у культурі Київської Русі. Ювілею свого шанованого Вчителя вдячні учні присвячують рецензовану книгу. Мимоволі згадуються слова середньовічного любомудра, який сказав: «Бог дав людині два коліна: одне, щоб прихилити перед Богом, а друге, щоб прихилити перед Учителем». Подарунок вдячних учнів-науковців своєму Вчителеві – це красивий моральний жест, який заслуговує на повагу.  

ВІСНИК Полтавської державної аграрної академії • № 3 • 2007 (188—190 стор.)